Навіщо з мене безпорадного робити, слухай,
Я не глухий — все підставляю всюди свої вуха,
По буху важко щось, але так добре зрозуміти,
Все чого хочеш ти і що не тре мені хотіти.
Бо ми ж як діти — і ти завжди була дитина,
Така маленька неслухняна моя половина,
Та почуття як глина... бламц... і вже їх не має,
Тільки порох тихо в ніздрі нам влітає...
Так тає ніжно, що слова тут просто зайві,
Я міг сказати тобі: "Давай втічем разом!"
Але негайно слова усі мої перетворилися у лайно,
В твоїх думках не грали вони ролі вже давно...
Nо, no more, скажи у чому справа?..
Чом почуття твої давно перетворилися в розправу,
І ти, як пава, гордо ходиш наді мною,
Все поглядаючи до долу своєю головою.
Як купа гною раптом обвалилася на мене
І світ сміється тупо — чом життя таке скурвлене?
І NOTA BENE! Я став й послав усе до біса,
Клянуся, що набридла вже мені твоя мармиза.
І все що здалеку золото — зблизу вбивалося в серце колом то,
Твої підколи спалювали мене наче "молотов"
І лиш уколом у серце я вколював твою дозу,
Але по колу суперечки винести не в змозі вже.
Інколи я просто злюсь на людей, б'ю в стіни кулаками,
І заспокійливе, як їжа вже, але це так, між нами,
Часом зриває дах і в очах моїх ніби чорні плями
Та сльози градом падають у низ, але це так, між нами.
Й чому скажи мені зараз, коли вже рік як не разом,
Ти далі ходиш у ZARA і кидаєш свої фрази,
Ніби тобі є діло, ніби це має значення,
Питаєш як у мене справи? Чуєш, до побачення!
Мені ж побачення з тобою, як у серце жалом,
А ти все жалиш, і ніби тобі мало
Того всього, що було між нами — точно вже не буде,
Твій телефон об стінку в Києві, з виделкою в груди ТИ
Взагалі думала головою, що б могло бути,
Якби по злому все, що було, могло б обернутися.
Й мої запудрені мізки жили одною особою,
Й так як ти пішла із них — серце наповнилось злобою.
Я не побоюсь сказати правду — моє право
І у моїй історії нема давно вже LOVE-у,
І тільки очі мої в пошуках тебе — бо звикли,
Я лиш попрошу в тебе одну річ, будь ласка, зникни!