Тоді сонце гріло, як востаннє,
А я збирав залишки думок,
Щоб іще забути, щоб себе відчути,
Якого року буде прок.
Педаль іде в залізо, віза є і з ким...
Пізно, але визнав не вогонь, хоч дим...
Це не надовго, та знала, я знав,
Нема чого втрачати, як дід казав:
Згоріла хата – гори й сарай!
На аеровокзалі – Все! Давай! Бувай!
Знав би, перемотав би
Із тих часів хоч пару днів,
І не чекав би, і не лякав би,
Навіть, не дзвонив!
Згоріла хата – гори сарай!
Хай все палає, хай усе мине!
Лише б дізнатись, де той небокрай,
Та за що цей янгол полюбив мене?..
Я не зізнавався, що сів мій Duracell,
Буть слухняним намагався,
Казав, що very well.
Ми допоможемо, бажано, собі,
Інших може й взагалі не бути.
Сусідні яйця в матриці лежали,
Одне одному сказало: може ми
Зірвемося із місця, може, там є місяць?
Хоча б на день, але туди!
Що же згодом – остання мода,
Кешик у кошику, ліктями вперед,
Піди на нараду і все піде на лад,
Хоч все красиве нагадує тебе,
Я не знаю, що ти відчуваєш,
Я не знаю, взагалі де ти?..
Десь під ранок думка на останок:
Розвели мости!..
Згоріла хата – гори сарай!
Хай все палає, хай усе мине!
Лише б дізнатись, де той небокрай,
Та за що цей янгол полюбив мене?..
І що ж тепер? Тепер усе йде рівно,
Ти була, так само, як я був...
Може, я заснув тоді? А, може, зараз
Бачу я відлуння того сну?..
Педаль іде в залізо, віза є і з ким...
Пізно, але визнав не вогонь, хоч дим...
Згоріла хата – гори сарай!
Хай все палає, хай усе мине!
Лише б дізнатись, де той небокрай,
Та за що цей янгол полюбив мене?..
Згоріла хата...