Як сон, материнська доні тихенька річ,
З долонь білий птах летить у темненьку ніч,
Летить за моря, за далі сумних дібров,
Лиш ти дівчиноньці щастя повернеш знов.
Їй скаже він: "Тебе лиш одну кохаю!",
І зацвіте весна, любов воскресає,
Білі птахи над нами розгорнуть крила,
Віща річ материнська, о, доню мила.
О, голубко, прощай!
Нам обом буде важко.
До віку знай - тебе я не забуду!
Голубонько, прощай!
О, голубко, прощай!
Прощавай, моя пташко!
До віку знай - тебе чeкати буду!
Голубонько, прощай!
До щік ніжно тулить птаху дівчинонька,
З під вік журно висне туга сльоза гірка.
Любов не помирає, моя горличко,
Вона мов білий птах у темненьку нічку.
О, голубко, прощай!
Нам обом буде важко.
До віку знай - тебе я не забуду!
Голубонько, прощай!
О, голубко, прощай!
Прощавай, моя пташко!
До віку знай - тебе чeкати буду!
Голубонько, прощай!