З Полтавського бою розбитий гетьман
Біжить безталанний Мазепа.
Кругом тільки тирса та білий туман
В безкрайньому тихому степу.
Спинився гетьман відпочити й на мить
На дальнії могили край степу.
О місяцю, місяцю, згинь не світи,
З-за хмар не дивись на Мазепу.
На тихім Дніпрі ані вітру, ні хвиль,
Безжурні не хиляться лози,
В степу на могилі не шепче ковил,
Лиш роси там ллються, мов сльози.
"Прощай, Україно, і ви ,соколи,
Славетні сини України.
Чи ще доведеться побачить колись
Мені наші милі руїни?
Прощай, Україно, навіки прощай,
Тобі я віддав свою силу!
Ти спомином тихим мене спом'яни
Й мою одиноку могилу."
З Полтавського бою розбитий гетьман
Біжить безталанний Мазепа.
Кругом тільки тирса та білий туман
В безкрайньому тихому степу.