Забудь мене, моя матусю,
Забудь мене, шо я - твій син –
Як був малий, то ти раділа,
А як підріс, кати взяли...
Не було сили боронити,
Не було сили, бо стара...
Кати злетісь, мов ті круки, -
І закували юнака.
Здригнулось тіло від побоїв,
Стиснули руки кайдани,
І кайданами забряжчав я...
Кати промовили: "Вже йди!"
Відходячи я попрощався:
Прощай, родинонько моя!
Прощай, родино, Україно!
Більш не побачу тебе я...
Більш не побачиш свого сина
Ні у гаях, ні у лісах...
Лише побачиш через сльози,
Закованого в кайданах...
А як привезли мене в темницю,
Як кинули мене туди,
Коли я гляну навкруг себе –
Сидять заковані брати...
Прийшов катюга самий старший:
"Отак вам, вкраїнські сини,
Не схочете більш України,
На вас покопані ями".
Нехай нас б'ють, нехай катують,
Нехай з нас роблять, що хотять,
Нехай нас в тюрми замикають,
На них ще прийде помсти час!