Стоїть на Волгою курган,
Шумить густими полинами.
І сивий стелиться туман
В степу над вбитими синами.
Вітри їх в синю даль зовуть,
Багряний ранок мружить вії.
І роси падають в траву,
Гарячі роси падають в траву,
Як сльози матері святії.
Ішли в шинелях юнаки
З Тамбова, Києва і Тули.
В боях важких біля ріки
В кургані волзькому заснули.
Вітри їх в синю даль зовуть,
Багряний ранок мружить вії.
І роси падають в траву,
Гарячі роси падають в траву,
Як сльози матері святії.
Затих над степом ураган,
Гримлять лиш в спогадах гармати.
Стоїть край берега курган,
І в ньому сплять брати-солдати.
Вітри їх в синю даль зовуть,
Шумлять, як втрачені надії.
І роси падають в траву,
Гарячі роси падають в траву,
Як сльози матері святії.