От і знову щебече весна
Коло нашої хати,
До травневого столу
Зійшлись посивілі солдати.
А при тихім вікні
Стала пам'ять війни,
Вічна пам'ять війни...
Обнялися по-братськи,
Неначе побачились вперше,
Пожурилися трохи,
Що стало з літами їх менше.
Посміхнулись весні,
Що зростають сини,
Виростають сини,
Як надія і пам'ять!
Спасибі, солдати, за подвиг століть,
Якому нема і не буде ціни,
За право і щастя родитись, і жить,
І сіяти жито на мирні лани!
А роки летять, як сніг сивини,
І юність не вернеш з війни.
А ваша зоря безсмертно сія,
Як в битвах врятований світ!
Ми вклоняємось вам
По-синівськи доземно, солдати,
Пам'ятаємо ваші
Святі перемоги і втрати,
Тільки ж ви не спішіть
У останній похід
Тільки ж вічно живіть!
Ми вам рясту у ноги
Постелем від хати до хати,
Надаруєм онуків,
Немов ластів'яток, до свята.
Тільки в бронзу й граніт
Не спішіть:
Ми живим вам даруєм
Нев'янучу пам'ять!
Спасибі, солдати, за подвиг століть,
Якому нема і не буде ціни,
За право і щастя родитись, і жить,
І сіяти жито на мирні лани!
А роки летять, як сніг сивини,
І юність не вернеш з війни.
А ваша зоря безсмертно сія,
Як в битвах врятований світ!
Спасибі, солдати, за подвиг століть,
Якому нема і не буде ціни,
За право і щастя родитись, і жить,
І сіяти жито на мирні лани!
А роки летять, як сніг сивини,
І юність не вернеш з війни.
А ваша зоря безсмертно сія,
Як в битвах врятований світ!