Розпрощався козак із своєю ріднею,
Вибирався в далеку дорогу.
За свій рідний край,
За стрілецький звичай,
Підем в бій за свою перемогу!
От вітер колише шовкову траву,
Молодий дуб додолу схилився,
Листям шелестить, вбитий козак лежить,
Над ним коник його зажурився...
Ой, коню ж мій, коню, не стій наді мною,
Я тим часом полежу прикритий.
Лети ж, коню мій, скажи ненці рідній,
Що я лежу у полі убитий.
Нехай ненька і батько, і сестри, і брати,
Нехай вони за мною не плачуть,
Я в степу лежу, за ріднею тужу,
Чорний ворон наді мной закряче.
Висиплють на мені високу могилу
І посадять червону калину,
Калина цвіте, а дівчина плаче:
Ой, устань же, молодий козаче.
Ряди за рядами ідуть партизани,
До походу гармати їм грають.
На славу і честь, і березовий хрест,
Дрібні сльози на грудь випадають.