Не тужи ти, зимо, не зітхай вітрами,
Нишком-тишком клич собі сніги.
Не буди солдатів, коли сняться мами,
Сняться рідні ниви і луги.
Може, кароокі дивляться їм в душу
І шепочуть жадібні слова.
Той свою Катрусю, той свою Катюшу
Пригорта до серця і співа.
Ои, ви, сни солдатські, мов ті літні ночі,
Милі і короткі ваші сни.
Ще не спали мрії, ще не спали очі,
А труба вже кличе з далини.
Дні ідуть за днями, вдягнені в шинелі,
І стискають міцно автомат.
Десь далеко отчі затишні оселі,
Десь далеко усмішки дівчат...
Втомлені солдати сядуть на привалі,
Защебече солов'єм баян.
Думи розколише, розгойдає далі,
І розчеше промені туман.
Не тужи ти, зимо, не зітхай вітрами,
Нишком-тишком клич собі сніги.
Не буди солдатів, коли сняться мами,
Сняться рідні ниви і луги.