Ой, по горах сніги лежать,
По долинах води стоять,
А по шляхах маки цвітуть.
То ж не маки червоненькі —
То козаки молоденькі
Битим шляхом у Крим ідуть...
Гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Мати сина прикликає:
Вернись, сину, додомоньку,
Змию тобі головоньку.
Ізмий, мамо, сама собі
Або моїй рідній сестрі.
Мене змиють дрібні дощі,
А розчешуть густі терни,
А висушить ясне сонце,
А розкуйдить буйний вітер!
Гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Мати сина прикликає:
Вернись, синку, додомоньку,
Постелю ти постелоньку.
Стели, мати, сама собі
Або моїй рідній сестрі.
Я постелю сірячину,
А в головах кулачину,
А вкриюся калиновим листом,
Та не розстануся з товариством.
Доведеться, мамо, в степу ночувати,
Чорненькими кучерями степи устеляти,
Своїм білим тілом орлів годувати,
Червоною кров'ю річки напувати,
А жовтою костію мости вимощати!
Пішов козак співаючи,
Стара мати — ридаючи...