- Один солдат у нас загинув,
Один поранений лежить,
А так усе – гаразд, без зміни... -
Ведучий далі торохтить.
І посмішка у нього "щира",
Радіє – день новий іде.
- Порушив ворог перемир'я,
Але то, друзі, все пусте...
Щоденно чую ці новини
Й нестерпно серденько щемить –
Везуть зі сходу домовини,
Яка ж болюча, щемна мить...
Не зможу я із цим змиритись,
Коли вбивають в нас синів...
За що, скажи, мій ясний Світе?..
І голос слізно забринів...
А як же матері, дружині,
А як же сину, чи дочці,
Як жити їм тепер віднині?
Пливуть сльозинки по щоці...
В генштабі лік ведуть на душі,
А ворог б'є щоденно в нас,
Бо в Україні – скрізь байдужі
І кажуть: – Не настав ще час.
Для них "не час йти наступати" –
Вони ж у Києві сидять,
А як же зможе жити мати,
А як на Сході наша рать?..
Щоденно гинуть на Донбасі
Від рук підступної москви,
Бо москалі на чуже ласі –
Коли ж почуєм: "Йду на ви"?..
Немає князя Святослава,
Тож блазні правлять у нас бал
І вся верхівка підла й млява –
Їм Україна – це квартал.
Тож гра іде вже не на сцені,
А повсякчасно у житті.
Народ бідує, а зелені,
Ведуть з ним гру, вони ж "святі"...
– Один солдат у нас загинув,
Один поранений лежить,
А так усе – гаразд, без зміни...
Як можна, друзі, з цим нам жить?..