На городі та все білі маки,
Тужать в війську молоді козаки.
Не так козаки, як ті новобранці,
Що забрали в неділеньку вранці.
Не так рано, як до сходу сонця,
Сидить мати, плаче край віконця.
"Вернись, сину, з війська додомоньку,
Змию тобі слізьми головоньку."
"Помий, мати, та й найменшій сестрі:
Змиють мені та й буйнесенькі дощі.
А пригладить їх та густа ліщина,
А пригорне молода дівчина."