Як ішов я у похід -
Спекла жінка свіжий хліб,
То - каже - тобі, мій милий,
Щоби вдосталь було сили,
Щоби завше рушив ситим
Вороженьків бити!
Ех, лихо - не біда,
Вороженьків бити!
Тільки виїхав у яр -
Стрітив надцять яничар,
Наче мухи на обід,
Злетілись на жінчин хліб,
Пов'язав поганців вправно,
Привів отаману!
Ех, лихо - не біда,
Привів отаману!
Хвалив мене отаман,
Ковтав слину бусурман,
А я помеж побратимів
розділив свою хлібину:
- Стережися, враже клятий,
Будемо карати!
Ех, лихо - не біда,
Будемо карати!