Співа кобзар своїх пісень, а люди мимо йдуть,
У клопоті своїм його не помічають.
І котиться скупа сльоза з невидячих очей -
Він згадує про те, про що вони не дбають.
А він співа своїх пісень
Про віру та любов, які до серця линуть,
І вільний вітер ген несе
Відлуння сивих мрій по неньці-Україні.
Хтось свій відкриє гаманець - надвечір буде хліб,
Хтось пройде, наче кобзаря і не існує,
А хтось і посміхнеться над старим, і скривдить його спів,
Історії тяжкої долі не вшанує...
А він співа своїх пісень
Про віру та любов, які до серця линуть,
І вільний вітер ген несе
Відлуння сивих мрій по неньці-Україні.
І лиш один хлопчина в стороні стоїть і слуха все,
про що дідусь безпомічний співає,
І бачить хлопець січові шатри і ватри полонин,
Підходить до старця і в запалі гукає:
Приспів:
- Співай, кобзар, своїх пісень
Про віру та любов, які до серця линуть,
Хай вільний вітер рознесе
Відлуння сивих мрій по неньці-Україні!