Бабуся твердила молитву,
Просила Бога, як могла,
Жахлива громадянська битва
У неї мужа відняла.
Бабуся заклинала Бога
У тридцять третьому, тоді,
Коли від голоду страшного
Брати померли молоді.
Давно бабусі вже немає,
Я запізнилась назавжди...
Стара ікона дотліває,
Мовчать загублені світи.
Вона ридала за синами:
"Господь, хоч їх оборони!"
Сини розтали за димами -
Не повернулися з війни.
Старенька нила від розлуки,
А очі плакать не могли,
Коли, як ворога, онука
У чорнім "вороні" везли.
Давно бабусі вже немає,
Я запізнилась назавжди...
Стара ікона дотліває,
Мовчать загублені світи.
А я молитимусь до скону,
Щоб не вертались ті літа,
Бо сумно дивиться з ікони
Моя стражденниця свята...