Ми сиділи вдвох,
Вона вдягнена у чорне,
В рукаві ховаючи підвох,
Пропускаючи на жорна мене...
Вона взяла мою сукню
І пошила собі простинь,
Вона мовчала незабутньо,
Я наситилася вдосталь...
Я шукала ключ,
Як її мені прогнати...
Я просила: мила, та не муч...
А вона точила ґрати мені,
Вона зв'язувала ноги,
Благородна і холодна, як зброя,
Та вона не строга, недотрога,
Її принесли й не назвали війною...
Не мовчати! -
Це так просто.
Не мовчати!
Коли рветься на волю
Те, що зв'язує долю.
Я не винна, не повинна
Все віддати
Ні ключі, ні паролі,
Не зостанусь в неволі!
Не мовчати! -
Це так просто.
Не мовчати!