Щодня
Вона йде назустріч
У вбранні дивовижного крою.
Вводить сміх в мій мозок,
Називаючи свої дії грою.
Поцілуй мене, мамо,
В суцільну скроню -
Мав я доню,
Та не встиг їй дать ім'я...
Тім'я,
Ледь твердіше воску,
Мало б витримать,
Та не втримало мозку
І сірим, небом сірим
Той злинув вниз,
Заливаючи очі...
Тільки місто
Було чисте.
Наче.
Поринаючи в сіру зливу,
Ми йдемо, доню, до цього міста.
Посміхаючись без упину,
Проводжають нас гідні жалости
Люди,
Рідні люди.
І тоді я звертаюсь до тебе, але...
Твої обриси звів нетанучий сніг.
Ти прийшла, доню, в світ разом зі мною.
В подарунок піднести я не встиг
Таке гарне ім'я.
А над містом сонце розсипом.
Синє сонце на тлі золота неба.
Нам іти вже, доню, треба...
І виросте на майдані дерево,
І цвіт його засяє всіма кольорами нації,
І вкриє плодами розуму волелюбне
місто.
Дерево, ім'я якому ARBOR MUNDI.
Поцілуй мене, мамо,
В суцільну скроню -
Маю я доню, як намисто.
Крізь Сіру зливу,
Крізь Чисте місто
Ми йдемо.
Крізь порожні мамині очі,
Крізь занедбані очі інші,
Ми мандруємо разом, доню,
Піднімаючись іще вище.
Силою твоїх дій
Ми йдемо
Силою.
Рівною є дорога,
Вірною
Грою до цілі кревної.
Вільними є дії твої!
Під нами сяяло сонце.