Ми бачимо, як наші діти плачуть,
Містами нині не лунає сміх,
На нас із неба позирає пращур,
Дано побути ще нам на землі.
Мати додому чекає солдата,
Мати не чує лементу людей,
Мати не знає те, що він у брата
Відбирає Богом даних дітей.
Бездумні рішення людей руйнують долі людей,
Смерть шепоче: Вбий! - Лукавий корінь ідей.
В укриттях під вибухами дні тривають довше,
У Львові для колясок так не вистачить і площі.
Вони всього лиш квіти, їм би дощ, а не град,
Як після кожної війни - в них буде свій авангард,
Поки у вбивчої сім'ї там буде свій Енгельгардт,
Квіткові залози окріпнуть і утворять нектар.
Квітам би світло, та лякають тільки ядерним,
Мистецтво квіти знищує, бачили той театр ми,
І бачимо, як квіти в'януть раз на сторіччя,
В одній руці іграшка, Вулкан-М у іншій,
Він прийшов із мечем, піде з нічим із буття...
Ламає долі дітей, хоча і сам був дитям,
Бачив ті обличчя, та не бачив там людей я!
Цей брат - убивця дітей, його звати Медея.
Ми бачимо, як наші діти плачуть,
Містами нині не лунає сміх,
На нас із неба позирає пращур,
Дано побути ще нам на землі.
Мати додому чекає солдата,
Мати не чує лементу людей,
Мати не знає те, що він у брата
Відбирає Богом даних дітей.
В когось квіти просто квіти,
В нас квіти - то наші діти,
Всі бачать весну, а вони вже
Не побачать квітень...
Дитячі голоси у метро і переходах
Тиждень за тижнями вбивають вони,
А кажуть, то не ми.
Виривають з грудей серця, немов німі...
Які брати? Не бачила там людей я!
Цей брат - убивця дітей, його звати Медея!
А ми є вільний народ!
У крові жовто-блакитний код!
Ми бачимо, як наші діти плачуть,
Містами нині не лунає сміх,
На нас із неба позирає пращур,
Дано побути ще нам на землі.
Мати додому чекає солдата,
Мати не чує лементу людей,
Мати не знає те, що він у брата
Відбирає Богом даних дітей.
Бережіть нашу Україну!
Не віддайте її у полон!