Коли ми помітим, що падають мухи на стіл,
Померши з нудьги від буденності наших розмов –
Стрибнемо на стіл і гукнем одне одному: "Стій!
Здається, вже час обтрусити з пилюки любов!"
І скочим зі столу в шалений якийсь драндулет,
Введем в GPS-і: "До дідька – аби лиш разом!"
І буде крутитись Земля, як бугай від мулет,
І тисячу раз перетнемо ми чийсь горизонт.
І встромимо носа у тисячу різних світів,
І в кожному з них проживемо маленьке життя,
А там, де побачим, що падають мухи на стіл,
Той стіл перевернем без жалю і без співчуття.
"Тікайте! – гукнемо. А хочете – нас половіть,
А хочете – в ночвах пливіть без вітрил і весла! –
Та тільки ж не будьте, як мухи, та тільки – живіть! –
Допоки вас Бог ще не змів зі Свойого стола!.."
А потім повернемось, як навесні журавлі,
Худі і потомлені, в келихи хлюпнем вино,
І муха, що лапками вгору лягла на столі,
Здригнеться й назустріч пригодам помчить у вікно.