Уже років двісті, як козак в неволі,
Понад Дніпром ходе, викликає долю.
Гей вийди, доле, із води,
Визволь мене, серденько, із біди.
Не вийду, козаче, не вийду, соколе,
Бо сам добре знаєш як жити в неволі.
Гей, у неволі, у ярмі,
Під московським караулом, у тюрмі.
Богдане, Богдане, не розумний сину,
Занапастив неньку, ще й рідну Вкраїну.
Гей, занапастив, зруйнував,
Бо в голові мало розуму мав.