Її байдужі ніхто, да так ніхто,
Мої фатальні "Дзвони! Дзвони!"
Благали кулі війни.
Лежали майже на том, на том...
Іти збираюсь на Ви!
Ось моє справжнє лице,
Був згоден віддати все,
Буквально все - мене на скелі несе.
Я слухав, сміялась ти,
Мов ляпаси, оплески
Мені нагадували, підказували,
Падають з неба зірки.
Віддавши своє "Люблю!",
Я за тобою пішов,
Не все, що гладеньке – шовк.
Щось загубив, щось знайшов,
Лишився маленький шов,
Маленький шов.
Від твоєї вроди-спокуси
Не рятують драйв, барабана біт-біт.
Силу маєш ста землетрусів,
Бо мене трясе і кидає в піт.
Поза як в набат бити рано,
Чуєш, я не з тих, кого лякає лід,
Найтемнішу ніч змінить ранок,
Муза ся скінчила, став на "repeat".
Ротами хапали сніг,
Мурахами по спині,
Не розумів слова "ні",
Земля тікала з-під ніг.
З тобою й досі на Ви,
Я не жалкую про час,
Адже ми мали усе,
Буквально все,
Я сам сказав: "Годі з нас!"
Мовчав я, плакала ти,
Ось моє справжнє лице,
Давай же змінимо все це,
Буквально все,
Бо нас на скелі несе.
Зібравши своє "Люблю!",
Підвівся й далі пішов,
Щось загубив, щось знайшов,
Не все, що гладеньке – шовк,
Лишився маленький шов,
Маленький шов.
Від твоєї вроди-спокуси
Не рятують драйв, барабана біт-біт.
Силу маєш ста землетрусів,
Бо мене трясе і кидає в піт.
Поза як в набат бити рано,
Чуєш, я не з тих, кого лякає лід,
Найтемнішу ніч змінить ранок,
Муза ся скінчила, став на "repeat".
Знав би де впав, взагалі б не ходив
В тихий сад, темний сад твоєї вроди.
Дай мені знак - все це схоже на сон,
Ти - мій тюнер, ти - мій камертон...
Від твоєї вроди-спокуси,
Від твоєї вроди-спокуси,
Від твоєї вроди-спокуси,
Від твоєї вроди...
Від твоєї вроди-спокуси
Не рятують драйв, барабана біт-біт.
Силу маєш ста землетрусів,
Бо мене трясе і кидає в піт.
Поза як в набат бити рано,
Чуєш, я не з тих, кого лякає лід,
Найтемнішу ніч змінить ранок,
Муза ся скінчила, став на "repeat".